Контакты:
Телефон: +380 (44) 581-15-51
E-mail: office@gramatskiy.com
Skype: GramatskiyLawFirm
Адрес:
Украина, 01001, г. Киев,
ул. Михайловская, 16
этажи 2-4
RUS UKR ENG
Контакты:
Телефон: +380 (44) 581-15-51
E-mail: office@gramatskiy.com
Skype: GramatskiyLawFirm
Адрес:
Украина, 01001, г. Киев,
ул. Михайловская, 16
этажи 2-4

Публикации

Аналитика. Статьи. Комментарии.

«Банківський закон» № 3260 (дискусія)

Опубликовано 03.04.2020 Андрей Трембич

Питання:

1. Чи підтримуєте ви прийняття законопроекту 3260?

Законопроект в цілому поганий (і за характером, і за рівнем законодавчої техніки), але я виступаю на користь його прийняття. Звичайно, правила правової визначеності вимагали його прийняття у 2014 році, до початку масштабних процесів очищення банківської системи. І так, негоже міняти правила гри за ходом самої гри або тим більше після її закінчення. І звичайно, не треПитання:

1. Чи підтримуєте ви прийняття законопроекту 3260? ба робити вигляд, що цей закон не носить персональної спрямованості, – тому що його об'ємний і на диво казуїстичний текст присвячений фігурі Коломойського трохи менше, ніж повністю.

Все це змушує думати, що у даного Закону буде складна доля. На прикладі останнього патчу судової реформи ми вже бачили, як Конституційний Суд вміє ламати творчість Президента і парламентської більшості. Суди в Україні взагалі не мають пієтету до законодавства, – тому, напевно, законопроект № 3260 й намагається зв'язати їх по руках і ногах у принциповій для влади сфері. Там хіба що немає норми, що суди зобов'язані відмовити позивачам у справах колишніх акціонерів про повернення контролю над банком – а в решті там створюється вся процесуальна інфраструктура для того, аби жодне інше рішення не було законним і обґрунтованим. Так, узагалі забороняється реституція як спосіб захисту в таких справах; можливо тільки відшкодування збитку в дуже усіченому розмірі, який буде визначатися за вкрай жорсткими критеріями; встановлюється дуже високий кваліфікований стандарт доказування для позивачів, які, до того ж, повністю і несуть тягар цього доказування – фактично діє презумпція законності рішень НБУ, КМУ та Мінфіну; встановлюється numerus clausus підстав для визнання рішень відповідачів незаконними. Та й у цілому, справи колишніх власників банків, виведених з ринку, юридично знецінюються.

Що сказати? Напрошується вульгарний трюїзм, що складні часи вимагають складних рішень. Але було б поганим смаком все зводити до цього. Зрештою, як і в інших питаннях, не потрібно зводити коментар законопроєкта до того, що цього вимагає від нас МВФ – і нікуди діватися, – мовляв, ми змушені підвести вирішення задачі під вже відому правильну відповідь. Якщо вивести політику і політекономію за дужки, то у коментованого юридичного тексту залишається дивний присмак чогось неприродного. Ніби в живу тканину приватного права і процесуального законодавства намагаються вживити щось чужорідне і пластикове. Читаєш там статтю про момент переходу права власності за договором – і тут вона доповнюється новою частиною розміром у всю попередню статтю про виведення банків з ринку; і так скрізь. У всі кодекси вписали ці застереження, буквально в загальні положення. Я чекав, що в ЦК в загальні засади цивільного законодавства додадуть п. 7: «презумпція законності рішень НБУ і Мінфіну». Контраст предмета регулювання в багатьох статтях просто ріже око. Часто це зроблено досить незграбно і невправно. Законодавець настільки не поважає Суд і не вірить у його здатність будувати умовиводи, що вже не між рядками, як раніше, – а прямо на обкладинці Закону пише: відмовте екс-власникам Привату! «Ідеальним читачем» (термін з герменевтики) цього Закону є, мабуть, студент-юрист першого курсу, який ледь навчився читати закони і ледь розуміє, як їх застосовувати. Автори законопроєкту не те, що розжовують адресату закону, що робити, по пунктах, але в цьому своєму прагненні доходять «до мишей».

Так, за виконанням, мені здається, все це можна було зробити більш елегантно, так би мовити. Однак інтенціонально це можна зрозуміти. Можливо, суди заслужили такого ставлення і такої техніки; судову практику з питань банкрутства банків і виведення їх з ринку, діяльності Фонду гарантування та захисту вкладників складно назвати послідовною і передбачуваною. І загрози, які покликаний усунути цей законопроєкт, страшніші, ніж потворний текст закону. Як нещодавно сказав один Very Stable Genius, ліки не мають бути гіршими за хворобу. В цьому випадку принаймні цей імператив дотриманий. На грані, але дотриманий.

 

2. У разі його ухвалення – які наслідки будуть для всього фінансового ринку України?

Ось якраз для фінансового ринку неважлива юридична казуїстика і якість правових текстів – але важлива передбачуваність регуляторики. Проєкт і спрямований на стабілізацію очікувань внутрішніх і зовнішніх гравців, оскільки ці очікування істотно впливають і на інвестиції, і на валютний курс, і на конкретні рішення міжнародних інституцій. У найближчій перспективі Закон відкриє шлях до макроекономічної допомоги і тимчасово стабілізує фінанси (за інших рівних, звичайно, – ми не оцінюємо (значний) вплив решти несприятливих факторів). А у далеку перспективу у нас зараз все одно ніхто не заглядає…

3. Чи справді Україну очікує дефолт у разі відхилення цього законопроекту? Чому для МВФ цей нормативний акт настільки принциповий?

На це питання краще дадуть відповідь економісти та фінансові аналітики. Тема якщо не «дефолту», то якоїсь істотної реструктуризації давно витає в повітрі, але новсякчас ми відкладаємо важку розмову за допомогою чергового траншу, разом з яким до нас приходить довгий список вимог – так і рухаємося від траншу до траншу, від «реформи» до «реформи». Хотілося б попросити МВФ наступного разу зажадати від уряду України почати ремонт доріг хоча б в обласних центрах – ніщо інше це зробити нас не змусить.

У боргових правовідносинах дисбаланс влади між боржником і кредитором завжди породжує певне обмеження дієздатності боржника: від заборон здійснювати деякі дії до обов'язку погоджувати певні рішення з кредитором. У деяких випадках представники кредитора входять у «борд» (органи управління) боржника. Коли боржником стає держава, це проступає найбільш яскраво. Дієздатність держави – це її суверенітет. Мій викладач з теорії держави говорив, що суверенітет – він як дівочість: він або є – або ні. Але в епоху пост-держави суверенітет стає величиною відносною: ніхто в міжнародних фінансах не робить скидок урядам з поваги до їх суверенітету-дієздатності, тож уся ця псевдопатріотична романтика відходить на другий план, коли тобі потрібна чергова доза (транш). Хочеш дозу-прийми закон. Або так. Або десять.

Не завжди це погано. Часто так здійснюється «цивілізаторська місія» західних фінансових інститутів. Раніше західний світ приносив аборигенам свою культуру через «рушниці, мікроби і сталь» – тепер їх замінили місіонери ЄБРР, МВФ, Міжнародного банку. Звичайно, законопроєкт № 3260 принциповий для МВФ. Якщо я даю комусь у борг, і я не впевнений у притомності боржника, я вживу заходів до того, щоби він банально не пропив мої гроші. Природно, що МВФ очікує побачити якісь гарантії повернення вкладених коштів, – а не фінансувати відшкодування «шкоди» акціонерам ПриватБанку. Вважаю, що це все дуже проста (і зрозуміла) ділова логіка, аби нею обурюватися.

Андрій ТРЕМБІЧ,
адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

Український юрист, 03.04.2020

Назад

^