Контакты:
Телефон: +380 (44) 581-15-51
E-mail: office@gramatskiy.com
Skype: GramatskiyLawFirm
Адрес:
Украина, 01001, г. Киев,
ул. Михайловская, 16
этажи 2-4
RUS UKR ENG
Контакты:
Телефон: +380 (44) 581-15-51
E-mail: office@gramatskiy.com
Skype: GramatskiyLawFirm
Адрес:
Украина, 01001, г. Киев,
ул. Михайловская, 16
этажи 2-4

Публикации

Аналитика. Статьи. Комментарии.

Коментар до статті про персональні дані, 14.06.2010, «Юридична газета»

Опубликовано 14.06.2010 Андрей Трембич

Більшість положень нового Закону може бути вичерпно витлумачена в його історичному, доктринальному та міжнародно-правовому контексті.

Ще в 90-х роках ХІХ ст. майбутні судді Верховного суду США Семюел Д. Уоррен і Луїз Брандез сформулювали концепцію приватності як права особи «бути залишеною у спокої» («right to be left alone»). Девід Флагерті: «Головний аспект приватності – це збирання, використання та розповсюдження ПД». Цю позицію підтримав Європейський суд у справах Leander v. Sweden (1987) та Rotaru v. Romania (2000). Алан Вестін та Едвард Блоунштейн наголошували, що це є природнім прагненням людей вільно обирати, за яких обставин та до якої межі вони готові виставляти на публіку себе, свої переконання та дії, що є проявом людської гідності.

Інтерес до права на приватність (the right to privacy) особливо зріс у 60-70 роки ХХ ст. з появою інформаційних технологій і потужних комп’ютерних систем, що відкрили можливості стеження та викликали необхідність у спеціальних правилах щодо збору та обігу ПД. Походження сучасного законодавства у цій сфері було закладено першим у світі законом про захист ПД, уведеним у німецькій землі Гессе (1970). Наступними були національні акти Швеції (1973), США (1974), Німеччини (1977) та Франції (1978).

У світлі прийняття директиви «Щодо захисту осіб у зв’язку з обробкою інформації про особу та відсутністю обмежень на переміщення такої інформації» ЄС посилив тиск (у тому числі на Україну) щодо гарантій для ПД походженням з країн-учасниць. Відтоді більше 40 країн прийняли відповідні законодавчі акти. В Азії та Канаді існування розвиненого законодавства щодо ПД пов’язане з тотальним просуванням електронної торгівлі.

Автор статті доречно скаржиться на проблеми визначення поняття ПД. Воно й не дивно, позаяк і британський Calcutt Committee розводить руками: «…нами ніде не було знайдено абсолютно прийнятного правового визначення цього поняття». Законодавство інших країн та практика Європейського суду дають нам досить цікаві випадки кваліфікації ПД та порушень права на їх охорону.

У своїй прецедентній практиці Суд принципово відходить від дефініцій ПД, застосовуючи його більше ніж широке тлумачення: персональними можуть бути визнані навіть дані, що знаходяться у відкритому доступі і стосуються суспільного, а не приватного життя особи.

Кожний окремий випадок вимагає спеціального визначення межі здійснення права на ПД. Так, Суд визнав обґрунтованою вимогу чоловіка, який провів усе життя на державному піклуванні, розкрити йому документи, що стосуються його дитинства (Gaskin v. the UK); проте у справі Odievre v. France Суд не виявив порушення прав особи, яка вимагала надати їх відомості про її біологічних батьків, оскільки відзначив, що в цьому разі право заявника на ПД урівноважене правом біологічних і прийомних батьків на таємницю цих ПД.

В інтересах суспільної безпеки зберігання в картотеці поліції ПД, отриманих у ході допитів, обшуків, зняття відбитків, фото-, відеозйомки є обґрунтованим втручанням (справа McVeigh), розслідування тероризму допускає ще більший ступінь законного втручання (справа Murray). Зйомка осіб зі звичайним використанням відеоспостереження у громадських місцях не є протиправним збиранням ПД (справи Peck, Friedl), але акцентована зйомка конкретної особи навіть у публічному місці є збором і обробкою ПД (справа Perry v. the UK).

Хоча за Рутом Гавісоном трьома елементами приватності є «таємність, анонімність, усамітнення», Суд допускає розголошення відомостей про інтимні сторони життя особи, що стосуються вчиненого нею статевого злочину (справа A.K. v. Netherlands); водночас, недопустимим є опублікування даних про захворювання на СНІД засудженого за такий злочин (справа Z. v. Finland).

Назад

^