Analytics. Articles. Comments
Published 10.09.2018 Andrii Trembich
1. Як Ви взагалі оцінюєте саму можливість юристів працювати віддалено та на фрілансі? В яких випадках, на Вашу думку, такий формат є можливим?
Це питання зачіпає дві системи комунікації: «юрист – юридична фірма» і «юрист – клієнт», і в кожній з них є свої особливості та складності «віртуалізації». Грубо кажучи, для клієнтів більшою мірою ми вже відсотків на 80 і так «на фрілансі» – якщо мова йде про зовнішню правову допомогу; адже ми не сидимо 100% робочого часу в офісі клієнта, ми працюємо переважно віртуально, зустрічаючись лише в міру реальної ділової необхідності. Зрозуміло, інхауси перебувають з клієнтом у більш щільному контакті (організаційному, психологічному, фінансовому). Для клієнта у багатьох випадках неважливо, звідки ти відповідаєш на його дзвінки, готуєш документи або думаєш про його проблеми – аби результат цієї праці задовольняв би його ключові потреби.
Із системою «юрист – фірма» все набагато складніше, це найсуттєвіша перешкода для віртуалізації корпоративних юристів. На нашому ринку немає жодної фірми, яка повністю по моделі VLO (virtual law office), принаймні, мені такі невідомі. Це справа суто індивідуальних адвокатів і невеликих соло-практик. Тобто наразі це не модель для великого індустріального юридичного ринку. І так буде продовжуватися до тих пір, поки не діджиталізуються всі його сектори та сегменти, поки ми повністю не підемо «в цифру». На даній стадії розвитку технологій сама ідея юридичної фірми суперечить ідеї фріланса. Тут командна робота, наставництво, обмін досвідом, наради, делегування і багато інших важливих для юридичних фірм інститутів існують рівно остільки, оскільки відбуваються в офісі. Складно сказати, що на сьогодні з цього данина традиції, а що – єдино можлива форма існування. З одного боку, всі ми невпинно рухаємося «в онлайн»; з іншого ж – повний такий перехід ознаменує припинення існування юридичних фірм в поточному вигляді.
2. Чи є можливим у майбутньому перетворення частини правників на «цифрових кочівників» – на кшталт айтішників, інтернет-маркетологів, дизайнерів чи представників деяких інших професій? У цілому в галузі права та у Вашій компанії зокрема. Чи мали справу з такими випадками?
Не тільки можливо, – воно вже відбувається з деякими правниками. Тут питання не в якості, а в кількості. Всіх юристів це точно не торкнеться, так що говорити про трансформацію професії як такої в найближчому майбутньому не доводиться. Айтішники, маркетологи, дизайнери теж, до речі, різні бувають, – не можна сказати, що б це були повністю мобільні професії, які існують цілковито онлайн. Дизайнер і програміст, які працюють віддалено з острова Балі, – це поганий стереотип, який аж ніяк не настільки масовий, аби стати рутиною. Це скоріше проекція наших власних бажань і мрій, аніж характеристика ринку. Юристи все ще досить жорстко прив'язані до юрисдикції, у нас навіть є особливі ритуали доступу до практики, – тому юрист ніколи не буде надавати свої послуги online&worldwide, а працювати з українськими клієнтами (і навіть з їх іноземними партнерами) з Балі досить непросто, як би це не здавалося заманливим на перший погляд. Фріланс в юридичній практиці можливий, і мені відомі поодинокі випадки його часткового застосування системними юридичними компаніями. Але це був вимушений фріланс (за сімейними обставинами або станом здоров'я), і його предметом була робота, яку можна виконувати віддалено (правові і судові дослідження, відсторонені консультації, меморандуми із загальних питань).
3. Яким чином варто формалізувати відносини між юрфірмою та юристом-фрілансером чи юристом, який працює віддалено?
Загалом, навіщо використовувати іноземний термін «фрілансер», коли у нас є своє рідне і чудове Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99. Давайте називати фрілансерів надомниками! Секретаріат ВЦРПС приписує в цьому Положенні фріланс «особам з пониженою працездатністю, яким у встановленому порядку рекомендована праця в надомних умовах». Юристи якраз ідеологічно вписуються в категорію «особи, що володіють майстерністю виготовлення народних художніх промислів, сувенірних виробів або оригінальної упаковки для них» (п. 5 Положення). «Надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з об'єднанням, комбінатом, підприємством, установою, організацією, колгоспом про виконання роботи вдома особистою працею з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, що виділяються підприємством або набуваються за рахунок коштів цього підприємства». Ось, у нас робота фрілансерів в епоху блокчейна регулюється актом Держпраці СРСР і ВЦРПС (це не Вищий спеціалізований суд, а Всесоюзна центральна рада профспілок), – а Ви хочете, щоб ми всі пішли в онлайн...
Це Положення, до речі, регулює і порядок формалізації відносин роботодавця і «надомника»: «особи, які бажають вступити на роботу в якості надомників, зобов'язані пред’явити адміністрації паспорт, а ті, що раніше працювали – і трудову книжку. Підлітки у віці від 15 до 16 років, надають копію свідоцтва про народження. Трудовий договір про роботу вдома укладається, як правило, в письмовій формі. У трудовому договорі з надомником повинні бути найбільш повно викладені як основні, так і додаткові умови, що визначають взаємні зобов'язання сторін. Прийом на роботу надомника оформляється наказом (розпорядженням) адміністрації підприємства. На надомників, що раніше не працювали в суспільному виробництві, заводяться трудові книжки після здачі ними першого виконаного завдання. У такому ж порядку вносяться записи в трудові книжки тих надомників, які мають ці книжки».
4. Які види робіт Ви могли б віддати на фріланс юристу чи довірити виконувати дистанційному правнику, та за яких умов?
Я б відповів, що «праця надомників має бути спрямована на виробництво товарів народного споживання, надання окремих видів послуг громадянам і підприємствам (через ательє та приймальні пункти системи побутового обслуговування населення)», – але ця вихватка не така вже забавна, як спершу. Питання насправді цікаве, бо відповідь на нього покаже сфери практики, найбільш схильні до комодитизаціі. Частково я вже їх назвав – це послуги, що потребують найменш щільного і персонального контакту юриста не тільки з клієнтом, але й з колегами: надання письмових та усних консультацій, меморандумів і висновків з відсторонених (деперсоніфікованих) юридичних питань, розробка правових моделей і схем, договірних, податкових і корпоративних конструкцій, проведення документальних експертиз, онлайн-переговорів... У цілому, варто зауважити, що фріланс не є (і не стане) якимось особливим сегментом юридичного ринку; це не предмет, а метод роботи, – один з багатьох. У найближчому майбутньому він не закриє собою не те, що весь ринок, але навіть не займе якусь істотну його частку. У деяких випадках це форма побудови індивідуальної кар'єри (яка сама по собі нічого не говорить про юриста або якість його послуг), а не форма організації юридичного бізнесу. Таким чином, це не феномен ринкової інфраструктури і навіть не форма здійснення адвокатської діяльності – це форма організації особистої праці. Мені здається, що, зробивши таке застереження, ми зможемо говорити про юридичний професійний фріланс більш адекватно та зважено. Наприклад, так: я активно впроваджую окремі інструменти роботи на фрілансі, я онлайн 24/7/365, я працюю з будь-якого місця і часового поясу, я маю доступ до документів та баз на хмарному сервері, – але це аж ніяк не означає, що я радий цьому, або що це звільняє мене від відвідування офісу. З цієї точки зору фріланс – це твоє ярмо в руках клієнта, інструмент твоєї гіперувімкненості, твій постійний зв'язок з клієнтом у хворобі та здоров'ї, сні і неспанні, роботі й відпустці, бідності й багатстві, – на віки вічні, поки смерть не розлучить вас.
Андрій ТРЕМБІЧ
Український юрист, 10.09.2018
http://jurist.ua/?article/1717