Analytics. Articles. Comments
Published 26.03.2012 Andrii Trembich
У «Захоплюючій мерфології» існує такий собі «закон Парсонса»: у містечку, де один адвокат не виживе, два адвокати процвітатимуть. Закладений у ньому парадокс відображає природу зростаючого молодого ринку: до певного ступеню ми, адвокати, зацікавлені в конкуренції з боку колег. Розмежування різних її форм і способів відбувається значно пізніше, коли починає складатися організована ринкова інфраструктура.
Про недобросовісну конкуренцію на українському юридичному ринку говорити можна, – проте лише у певному контексті, – оскільки недобросовісна конкуренція у своєму класичному, безпосередньому, вигляді тут зустрічається вкрай рідко та надто очевидно шкодить діловій репутації всіх учасників.
Річ у тім, що недобросовісна конкуренція передбачає такі форми конкурентної поведінки, які суперечать торговим чи іншим «чесним узвичаєнням» і діловій практиці на певному ринку. Отже, для її поширення необхідні принаймні дві передумови: (а) наявність достатньо «щільної» конкуренції гравців ринку, за якої всі його ніші зайняті, а суб’єкти так чи інакше вимушені безпосередньо стикатися (конкурувати) один з одним за обмежений економічний ресурс, та (б) наявність чіткої домовленості вказаних гравців про самі правила гри (вироблення загальновизнаного кодексу конкурентної поведінки). Що й казати: вітчизняний ринок юридичних послуг, який досі переживає період свого становлення, повною мірою ще не набув двох зазначених рис. Відсутність структурованого нормативного канону для юридичного ринку унеможливлює кваліфікацію окремих його сегментів як білих або чорних з погляду конкуренції: наразі всі вони є сірими.
Вказане призводить також до того, що недобросовісна конкуренція серед юридичних фірм України має досить деформовану порівняно зі «старими» ринками структуру: обмеження вільного змагання між учасниками ринку відбувається переважно не «знизу» (діями самих конкуруючих суб’єктів), а «згори» (антиконкурентними діями органів держаної влади). Йдеться про проведення непрозорих тендерів на закупівлю юридичних послуг за кошти Державного бюджету, підозрілу тенденційність при обранні юридичного радника для органів влади та угод з публічним елементом, пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання державного сектору до обрання такого («правильного») радника. Відтак, самі носії державної влади, надаючи окремим гравцям необґрунтовані й позаправові преференції (та в такий спосіб дискримінуючи решту), «згори» спотворюють конкурентне середовище на всьому юридичному ринку.
При цьому в горизонтальній площині «класичні» антиконкурентні дії юридичних фірм зустрічаються значно рідше. За відсутності монопольного становища на нашому ринку відсутня й обмежувальна діяльність, пов’язана із таким становищем. Так само не доводиться чути про умисні зловживання, спрямовані на дискредитацію конкурента, підкуп його працівника чи комерційне шпигунство, або ж на пряме використання його ділової репутації, фірмового найменування, торговельної марки, чи результатів інтелектуальної праці: подібні агресивні дії зазвичай мають дуже сильний «зворотний ефект». Більш поширеними є випадки недобросовісної конкуренції у сфері рекламування юридичних послуг. Розраховуючи на певну поблажливість щодо таких «пасивних» порушень (які нібито не заплямовують конкурентів, а «всього лише» вводять споживачів в оману щодо власних неправдивих переваг чи якостей), дехто вдається до кричущої реклами далеко за межею етичних стандартів: багато з цих витворів сучасного рекламного мистецтва повсякчас можна зустріти під більшістю столичних судів. До честі професійного осередку, така сумнівна творчість залишається уділом його нижчих верств, які взагалі не звикли приміряти до своєї діяльності масштаби добросовісності, розумності та ділової репутації.
Що стосується демпінгу, то, на моє глибоке переконання, це питання не ціни, а виключно якості юридичних послуг. І звернене це питання не до надавачів цих послуг, а, насамперед, до «демпінгоорієнтованого» їх споживача. Дуже багато клієнтів воліють спитати з адвокатів «як з розумних», а заплатити їм за це «як дурням». І завжди знайдеться клієнт, упевнений, що третій сорт не гірше першого, благо пропозицій третього сорту вистачає завжди, та ще й за доступною ціною. Проте не варто вважати це проявом недобросовісної конкуренції, – позаяк, по-перше, не доводиться взагалі сприймати таких суб’єктів як своїх конкурентів (хто продає свої послуги за собівартістю, той, власне, за визначенням виключається з конкурентної боротьби); по-друге, зрештою, ринок сам розставляє все по своїх місцях. Навіть на постійно «падаючому» ринку демпінг є не постійним, а спорадичним, тож не треба переоцінювати цього явища та сили «нового тренду». З огляду на викладене не вважаю, що організована юридична спільнота має вживати певних активних стримуючих дій щодо демпінгу окремих гравців, – якщо, звісно, це не є узгодженим груповим антиконкурентним втручанням.