Analytics. Articles. Comments
Published 06.02.2014 Andrii Trembich
Принципова складність упровадження СУЗ на юридичній фірмі полягає у тісному особистісному зв’язку носіїв специфічного експертного досвіду (юристів) зі знанням, що в результаті такого досвіду напрацьовується. Здебільшого таке знання є глибоко суб’єктивним, а в дечому – взагалі невідокремлюваним від суб’єкта, тобто таким, що не підлягає формалізації.
Якщо чесно, то управління знаннями – це лише трендове гасло в теорії менеджменту, хоча його зв'язок з інженерією знань (knowledge engineering) у наш час практично ефемерний. Існує три рівні знань, трансфер яких має забезпечувати ЮФ: 1) власне правова інформація, 2) експертний досвід її застосування та 3) професійна правова культура в широкому сенсі, – і лише комунікація першого рівня може бути автоматизована. Нечіткість відмінностей в поняттях «інформація», «досвід» і «знання» ллє воду на млин спекуляцій. Якщо трактувати інформацію як загальний термін для всіх інформаційних ресурсів юридичної фірми, то в реальності сучасні «системи управляння знаннями» займаються проблемою організації тільки частини інформації, а саме – документообігу на фірмі. Таким базам ще далеко до статусу корпоративної пам'яті (corporate memory), яка за аналогією з людською пам'яттю дозволяла б користуватися попереднім експертним досвідом, уникаючи повторення помилок (що на сьогодні залишається досить декларативним твердженням).
Загальним сполучником інтелектуальних юридичних технологій має стати поняття «правове знання» в його широкому сенсі – не одиниця юридичної інформації як такої, а зв’язок певних фрагментів правової дійсності. Тобто з точки зору математичного моделювання (що й займається створенням СУЗ або правових експертних систем) знанням є не норма права, а її відношення до інших норм, тлумачень і правозастосовних актів. Гіперпосилання несе в собі більше інформації, ніж звичайний текст.
Глобально, єдина інформація, що має значення на ЮФ, – це інформація про те, хто що знає. Й управління розвитком ЮФ – це управління, насамперед, комунікативним ресурсом, оскільки інтелектуальний капітал ЮФ має мультиплікативний ефект щодо решти ресурсів фірми.
На початку 2000-х більшість з нас була універсальними геніями: аби пізнати, чуттєво засвоїти та онтологічно пережити всю тодішню вітчизняну правову систему, не потрібно було бути майстром мнемотехніки – достатньо було лише не спати (що взагалі-то властиво юристам). Сьогодні ж потік нормативної, інтерпретаційної та правозастосовної інформації у кілька разів перевищує можливості найздібнішої людини, а нагромаджений юридичний досвід, який цю інформацію опосередковує, розосереджено по багатьох практиках, у яких вибірково спеціалізується (та які вибірково практикує) обмежена кількість юристів. У найбільш щасливих випадках ці обмежені кількості об’єднуються в універсальну юридичну фірму, що тепер і є прототипом колишнього універсального генія (тепер – колективного). Один юрист не може займатися всім. Але фірма може.
Система управління знанням (коректніше – управління трансфером знань) на ЮФ, власне, і покликана подолати розрив між знаннями, досвідом і культурою окремих експертів. Але це можливо лише шляхом створення повноцінного інтелектуального комп’ютерного реконструктора та репетитора, тобто штучного юридичного інтелекту, відокремленого від людини. Завдання стоїть описати мовою математичної логіки а) нормативну та іншу правову інформацію, б) практичний експертний досвід і в) відповідну професійно-правову культуру (спосіб мислення, побудову деонтичних міркувань тощо). Така система забезпечувала б формалізацію загального корпоративного досвіду ЮФ як інтелектуального капіталу, основного нематеріального активу, його збереження і можливість передачі.
Наскільки я обізнаний із станом досліджень з онтологічного інжинірингу у сфері права, такі роботи ведуться, і є певні локальні успіхи – експертні системи «DSCAS», «JUDITH», «LEGALANALYSIS SYSTEM», «TAXMAN», «LDS» тощо, які містять концентровані аналітичні знання та досвід експертів (аналіз позовів щодо заподіяння шкоди здоров’ю або з кредитних спорів, вирішення конфліктних ситуацій, податкове планування).
Водночас, варто визнати, що за 30 років досліджень застосування методів штучного інтелекту у галузі права та управління юридичним знанням було досягнуто надто скромних результатів порівняно з іншими (здебільшого природничо-технічними) дисциплінами (діагностування хвороб, геологічні дослідження, виведення хімічних сполук та ін.). Інтуїтивно причина невдач криється в істотному розходженні між природою юридичного міркування та природою інших досліджень. Жодна експертна система на сьогодні не здатна врахувати теорію правової норми та юридичних систем, їх структуру та ієрархію, теорію юридичного міркування, логіку та семантику закону, психологію правозастосовувача.
Історично програмний інструментарій для створення баз даних, що працюють за принципом центрального сховища ЮФ, були одним з перших провісників СУЗ. Як правило, подібні сховища на ЮФ (на «хмарі» або на «землі») містять лише багаторічні версії звичайної БД, тобто фізично розміщуються в тій самій базі. Це жодним чином не усувало недоліків розрізненої роботи юристів: працівники ЮФ усе одно витрачають багато часу на пошук потрібної інформації, досвід провідних та найбільш кваліфікованих співробітників використовується тільки ними самими, цінна інформація прихована у величезній кількості документів і даних, доступ до яких ускладнений, помилки повторюються виключно через недостатню інформованість та ігнорування вже набутого досвіду.
Виявляється, що технологій доступу до інформації (Information Access Technology) недостатньо – потрібні 1) спільна робота і соціально-орієнтоване ПЗ (Collaboration and Social Software) та 2) системи управління контентом (Enterprise Content Management).
Проблемою для моделювання систем управління юридичним знанням полягає у складній властивості такого знання: воно є не пасивним сховищем, а «потоком». У такій парадигмі юридичне знання не може передаватися як певний об'єкт, оскільки у формування саме правового знання (як інформації, досвіду та культури) вносить істотний внесок особистість юриста – учасник процесу передачі. Юридичне знання – результат інтерпретації правової інформації в певному контексті. Воно не передається, а відтворюється в пережитому досвіді людини при отриманні інформації у відповідності з вихідними знаннями, досвідом, цінностями та очікуваннями.
Отже, якщо й можна говорити про управління знаннями в ЮФ, то воно полягає у переосмисленій командній роботі та змістовному наставництві. Ми колись так само почали, як і радять практики з управління знаннями, – з очевидного і легко доступного: визначили "важливі знання" та карту знань фірми експертним шляхом – і почали її наповнювати контентом, – але не по галузях, а по практичних блоках («Захист бізнесу», «Податкові спори», «Нерухомість», «Банкрутство», «Інтелектуальна власність» тощо). Подібна робота завжди починається за принципом «шкоди не буде, а користь можлива». Проте, як зазначалося, результати управління знаннями в цьому випадку звучать не надто переконливо. Як правило, це незначне зниження витрат, засноване на більш ефективному використанні робочого часу при пошуку потрібної інформації.
Тому ми йдемо далі: розробляємо окрему комунікативну платформу (існуючий на Фірмі традиційний корпоративний форум не зовсім відповідає таким завданням), яка пізніше має інтегруватися з накопиченим контентом (БД) та надасть програмний ресурс для коворкінгу та корпоративного навчання. Акцент робиться саме на передачі знання, а не його нагромадженні. Це має підтримувати фірму як живий організм, а не машину з накопичення та обробки інформації. Зрештою, соціалізація юристів і їх знань (як стан емпатії чужому експертному досвідові) набагато більш важливий, ніж формалізація цих знань і досвіду, яка можлива й іншими способами. Там, де відповідна юридична послуга має технічну можливість для стандартизації її протоколу, розробляються методичні матеріали та керівництва (наприклад, у процедурах due diligence), складаються певні алгоритми вирішення повторюваних правових завдань, типові процесуальні й захисні тактичні схеми поведінки. Але загалом все відбувається під керуючим впливом наставництва як ключового інструменту трансферу корпоративної правової культури та її окремих елементів.
Для цього, перш за все, потрібно ідентифікувати діяльність ЮФ на стратегічному рівні, побудувавши її бізнес-модель. Вирішення цього завдання сприяє виявленню та формалізації виключно важливих стратегічних і процедурних знань - знань навіщо, чому і як саме реалізується діяльність фірми. Це дозволить виявити ключові бізнес-процеси, що забезпечують зростання вартості і реалізацію стратегії ЮФ, сформулювати вимоги до загальних знань ЮФ, що необхідні для успішного виконання цих бізнес-процесів, тобто визначити критичні фактори успіху. Далі необхідно ідентифікувати джерела отримання і носіїв ключових знань, ідентифікувати місця їх використання та застосування. Після чого проводиться аналіз розриву між існуючими і необхідними знаннями, на базі якого обирається подальша стратегія управління знаннями. Тільки після цього розробляються процеси управління знаннями, тобто налаштовується регулярна діяльність у цій галузі, створюється технологічна платформа, що підтримує управління знаннями. Упродовж усього проекту відбувається розвиток внутрішньої культури обміну, генерації та застосування правових знань і відповідного корпоративного досвіду.