Аналітика. Статті. Коментарі.
Опубліковано 20.11.2018 Борис СОЛОВЙОВ
На сучасному етапі має місце активна інтеграція України у європейський та світовий простір, що впливає на розвиток інфраструктури. Саме тому актуальними є питання, пов’язані із правовим забезпеченням залізничних перевезень, у тому числі щодо відповідальності перевізника за втрату вантажу.
Загальні положення про відповідальність перевізника закріплені у ст. 924 ЦК, 314 ГК України. Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок про властиву для відносин, що виникають у зв’язку з втратою вантажу, презумпцію вини перевізника, зміст якої визначається відповідно до ст. 614 ЦК України. Так, перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Джерела правового регулювання. Безперечно, сфера перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється значною кількістю нормативно-правових актів, серед яких слід зазначити Закон України «Про транспорт», Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 457, численні накази Міністерства транспорту України про затвердження правил перевезення окремих видів вантажів, прийняті протягом 2000-2002 рр. тощо. У той же час слід звернути увагу на міжнародно-правове регулювання відносин щодо відповідальності залізничного перевізника за втрату вантажу. Ці питання детально висвітлені у Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), до якої Україна приєдналася 05.06.2003 року, а саме у Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ), які є Додатком B до Конвенції.
Поняття втрати вантажу. Важливо звернути увагу на питання, коли доцільно вести мову саме про втрату вантажу, а не його нестачу чи псування. Так, під втратою вантажу слід розуміти не лише його знищення або фізичну загибель, а й ті випадки, коли відправник або одержувач вантажу визнають вантаж втраченим, якщо його не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. З фактом визнання вантажу втраченим у вантажовідправника або вантажоодержувача виникає право на відшкодування завданих втратою збитків.
Визначення розміру збитків. Враховуючи, що втрата вантажу, як правило, є наслідком неналежного виконання перевізником своїх обов’язків за договором залізничного перевезення вантажу, він притягається до майнової відповідальності у формі відшкодування збитків, заподіяних втратою вантажу. Фактичною підставою відповідальності перевізника є склад цивільного правопорушення, який включає в себе такі елементи: протиправна поведінка перевізника; збитки як наслідок такої поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина перевізника. У зв’язку з цим слід визначити, як визначається розмір збитків та якою мірою перевізник відшкодовує їх.
Так, збитками, що виникли у зв’язку з втратою вантажу, слід вважати не лише реальні збитки, до яких відноситься вартість втраченого майна, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам тощо), понесені вантажовідправником або вантажоодержувачем внаслідок порушення зобов'язання перевізником, а й упущену вигоду, тобто доходи, які відправник або одержувач могли би реально одержати за звичайних обставин, або на які вони мали право розраховувати, якби їхнє право не було порушене.
Спеціальні норми щодо визначення розміру збитків закріплені у Статуті залізниць України. Так, за втрату вантажу залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається, виходячи з загальної суми рахунка або іншого документа вантажовідправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. У випадку, якщо визначити вартість втраченого вантажу за документами неможливо, вона визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків. У той же час якщо вантаж здано до перевезення з оголошеною вартістю, збитки підлягають відшкодуванню у розмірі оголошеної вартості. Однак, у випадку, якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, сума відшкодування зменшується до розміру дійсної вартості втраченого вантажу. Слід звернути увагу на те, що, окрім відшкодування збитків, відправник або одержувач наділяються правом вимагати від перевізника відшкодування провізної плати, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.
Інакше вираховуються збитки відповідно до ЦІМ. Так, у випадку повної або часткової втрати вантаж розмір відшкодування розраховується за біржовою ціною або за ринковою ціною (за відсутності біржової ціни). Якщо відсутня і біржова, і ринкова ціни вантажу, до уваги також береться споживча вартість вантажів аналогічного роду і ґатунку на день і в місці, в якому вантаж прийнято до перевезення. Окрім вартості вантажу та провізної плати, на залізничного перевізника покладається обов’язок відшкодувати сплачені митні збори і суми інших обов’язкових платежів.
Підстави звільнення залізниці від відповідальності. Законодавство України передбачає перелік підстав, за наявності яких залізничний перевізник звільняється від відповідальності за втрату вантажу. До них слід віднести такі випадки: вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб; вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси; зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень; втрата вантажу відбулася внаслідок таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення, або стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць України).
Щодо міжнародно-правового регулювання цього питання, то відповідно до Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (надалі також - ЦІМ) перевізник звільняється від відповідальності за втрату багажу, якщо така втрата сталася з вини правомочної особи, тобто вантажовідправника або вантажоодержувача, у зв'язку з їхнім розпорядженням, та не було спричинене виною перевізника, а також у зв'язку з власними дефектами вантажу (внутрішнє псування, природне зменшення тощо) або обставинами, яких перевізник не міг уникнути і наслідкам яких не міг запобігти. Окрім вищенаведених підстав, перевізник звільняється від цієї відповідальності у тій мірі, у якій втрата вантажу виникла через особливий ризик, пов'язаний з одним або кількома такими обставинами: завантаження вантажів відправником або вивантаження одержувачем; природні властивості деяких вантажів, внаслідок яких вони схильні піддаватися повному або частковому зменшенню або пошкодженню, зокрема в результаті поломки, ржавіння, внутрішнього і самовільного псування, вивітрювання, утрушування; неправильне, неточне або неповне найменування або нумерація вантажних місць; перевезення живих тварин; перевезення, що згідно із застосовуваними положеннями або зазначеною в накладній домовленістю між відправником і перевізником повинне здійснюватися у супроводі провідника, якщо втрата або пошкодження виникли внаслідок небезпеки, якій повинен був запобігти провідник.
Аналіз судової практики. Як бачимо, Статут залізниць України, на відміну від ЦК та ГК України, не містить норми, що передбачає можливість відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, хоча і зазначається, що залізничний перевізник відшкодовує усі інші збитки і витрати, якщо вони прямо передбачені у договорі перевезення вантажу. Саме тому закріплення у договорі перевезення умови про відшкодування залізницею збитків у формі упущеної вигоди є важливим, однак, не завжди гарантує таке відшкодування.
З цього приводу важливо звернути увагу на судову практику. У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 916/4345/14 за позовом про відшкодування залізницею збитків, завданих втратою вантажу, ВСУ детально розглянув питання щодо застосування судами актів законодавства для вирішення аналогічних спорів. Так, Верховним Судом України зроблено висновок, що статтею 908 ЦК, яка кореспондується зі статтею 307 ГК, і статтею 920 ЦК встановлено, що загальні умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами. Права та обов'язки сторін виникають як з умов укладеного сторонами договору, так і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у певних випадках. Таким чином, згідно з наведеними вище нормами ЦК і ГК відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниць України, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень у порівнянні з нормами ЦК і ГК України і не суперечать положенням останніх.
Аналогічною є правова позиція, викладена в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. № 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства». Відповідно до неї додаткові збитки, інфляційні втрати, 3% річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати вантажу з вини залізниці. Залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць , не підлягають відшкодуванню. Таким чином, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інші збитки, які також не нараховуються і не визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.
Отже, за відсутності умови щодо відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у договорі залізничного перевезення вантажу, відправник або одержувач позбавляються такого права, адже до цих правовідносин в частині відповідальності перевізника застосовуються положення Статуту залізниць України, а не норми ЦК та ГК України, з чим, безперечно, погодитися важко.
Несправні вагони: позиція судової практики. Важливо звернути увагу на відповідальність перевізника у випадку, коли втрата вантажу пов’язана з несправністю вагонів або їхньою непридатністю для перевезення. У цьому відношенні слід проаналізувати постанову Вищого господарського суду України у справі № 910/1688/17 від 21.11.2017 року. Розглядаючи цю справу, ВГСУ зробив висновок, що перед завантаженням вантажу відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Оскільки втрата вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (мова йде про непридатність вагона, яка матиме негативні наслідки комерційного характеру для вантажу – непридатність у комерційному відношенні), то слід розмежовувати відповідні поняття. Враховуючи, що сам по собі вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу (наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари), то саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Статут залізниць України передбачає, що придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер). У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитися від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. У той же час можуть мати місце і винятки з цього правила: якщо технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. До прихованих слід віднести такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнер, що має наслідком покладення відповідальності за втрату вантажу на залізницю. Якщо ж втрата вантажу сталася внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, слід вести мову про покладення відповідальності за втрату вантажу як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за втрату вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу слід звертати увагу як на зміст комерційного акта, так і на зміст акта про технічний стан вагону або контейнера.
Отже, аналіз постанови ВГСУ дає підстави зробити висновок, що саме відправник, який завантажує продукцію у вагони, має перевірити технічний стан останніх, і в разі встановлення їх несправності, відмовитися від використання таких вагонів, адже здійснення відправником спірного завантаження у технічно несправні вагони свідчить про безпідставність покладення вини за втрату вантажу на залізницю.
Борис Соловйов
Юридична газета, 20 листопада 2018 року, № 47 (649)