Аналітика. Статті. Коментарі.
Опубліковано 24.10.2011 Микола Войтович
Верховною Радою 20 жовтня у другому читанні був підтриманий законопроект № 9151 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України». Як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, він має на меті вдосконалення порядку розгляду справ Верховним Судом України та спрямований на покращення його діяльності як найвищого судового органу. На перший погляд така мета повністю відповідає настроям більшості правників всередині держави, та й міжнародні інституції неодноразово закликали визначитись зі статусом Верховного Суду. Та все ж законопроект цілком виправдано став об’єктом нищівної критики як в юридичних та деяких політичних колах, так і у суспільстві в цілому. І все через норму, яка аж ніяк не пов’язана з метою законопроекту, та про виправданість якої ані словом не згадано у пояснювальній записці. Йдеться про внесення змін до Закону «Про доступ до судових рішень», згідно з якими до реєстру судових рішень будуть включатись не усі рішення судів загальної юрисдикції як це було досі, а лише ті, які влаштовують Раду суддів України та Державну судову адміністрацію України.
Запровадження Єдиного державного реєстру судових рішень кілька років назад та обов’язковість його наповнення мали величезний вплив на розвиток та укріплення принципів гласності та відкритості судового процесу. Справедливості ради відмітимо, що не дивлячись на наявність імперативної норми щодо відображення у реєстрі усіх рішень, дана норма на сто відсотків ніколи не виконувалась – далеко не всі рішення публікувались у реєстрі. Та все ж позитивний ефект реєстру переоцінити важко: це і доступ до діяльності судів загальної юрисдикції, а отже і можливість контролю та аналізу діяльності окремих суддів; можливість вивчення, узагальнення та моніторингу судової практики з різних питань, що дозволяє суб’єктам звернення до суду ефективніше захищати свої права та сприяє суддям при вирішенні спорів; сформована та доступна судова практика має наслідком однакове тлумачення та застосування норм права, дозволяє спрогнозувати результат вирішення спору, що у свою чергу скорочує кількість необґрунтованих та безпідставних звернень у судові органи, а отже зменшує їх завантаженість. Цей список можна продовжувати ще дуже довго, при цьому вказуючи на ефективність не лише у правовому полі, але, наприклад, і в бізнес процесах. Адже поширеною стала практика перед встановленням взаємовідносин з контрагентами з числа юридичних осіб перевіряти їх на предмет добросовісності шляхом аналізу «судової історії» таких контрагентів.
Якщо прийнятий закон стане чинним, є велика ймовірність, що багато з цих надбань будуть втрачені. Правосуддя може стати ще більше «ручним», залежним від суб’єктивних факторів, неугодні (читайте – незаконні) рішення легко можна буде приховати від ока людського, що створюватиме сприятливе середовище для сваволі не зовсім чесних служителів Феміди. У час проголошеної широкої боротьби з корупцією такі дії влади для суспільства незрозумілі і нелогічні. Замість того, щоб рухатись уперед та зміцнювати демократичні засади діяльності судових органів і здійснення правосуддя, ми спостерігаємо реверсний рух.
Крім того, запропоновані зміни можуть мати наслідком неузгодженість у чинному законодавстві. Закон «Про доступ до публічної інформації» прописаний таким чином, що забезпечує громадянам право на доступ до усіх судових рішень, а тому внесення норми, яка пропонується законопроектом, не цілком узгоджується з рештою норм згаданого закону. Про це, до речі, наголошувало у своєму висновку до законопроекту Головне науково-експертне управління, та схоже законодавцю не дуже цікава думка експертів.
Нагадаємо, що мета законопроекту – це вдосконалення порядку розгляду справ Верховним Судом. Однак, згідно з усіма процесуальними законами однією з двох підстав для звернення до Верховного Суду є неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Більш того, при зверненні до Верховного Суду у заяві необхідно вказати конкретні різні за змістом судові рішення. А тому постає питання де взяти такі рішення, якщо роль реєстру (єдиного загальнодоступного та достовірного джерела судових рішень) буде знівельована, та чи не стане це перешкодою для звернення до найвищої інстанції. У зв’язку з цим напрошується ще одне запитання: то про яке удосконалення розгляду справ у Верховному Суді йде мова?
Залишається надіятись, що Президент почує невдоволеність суспільства та накладе вето на прийнятий Верховною Радою закон.